Зараз це важко уявити, але були часи без кулькових ручок, коли всі писали лише перами. Їх модернізували, удосконалювали, використовували різні матеріали, але суть залишалася тією самою – для письма вам потрібні були чорнила і перо.
А ось поява кулькової ручки – це ціла історія, захоплююча і неймовірна, тож любителам канцелярії вона точно сподобається.
Як не дивно, проблема з виготовленням промислового зразку кулькової ручки полягала не у, власне, кульці, а в чорнилах. Принцип використання кульки як елементу для письма був запатентований в США ще в 1888 році. А спроби використання для цього звичайних рідких чорнил потерпіли невдачу – рідина проливалася в зазор. Використання кульки більшого розміру приводило до її заклинювання.
Першим цю проблему вирішив угорський журналіст Ласло Біро. По роду своєї діяльності він багато писав і часто відвідував типографію свого видавництва. Одного разу він помітив, що фарби для друку газет висихають набагато швидше, ніж чорнила для перових ручок. Тоді і почалися його експерименти.
Перша спроба заправити перо типографічною фарбою була невдалою. Фарба виявилась занадто густою і механізм подачі просто забився. Тоді Ласло залучив до роботи свого брата Георгія, який був хіміком. Разом вони розробили нову формулу чорнил, які не текли і не ставали занадто густими. Для них брати створили спеціальний резервуар з кулькою, який при русі по паперу крутився і переносив чорнило на аркуш.
Перший дослідний зразок Біро запатентували в Угорщині в 1938 році. Але поширення фашизму змусило їх емігрувати у Францію, а потім в Іспанію. Далі доля братів трохи заплутана, але існує версія, що саме в Іспанії на пляжі вони познайомилися з респектабельним чоловіком, якому і розповіли про свій винахід. Він дуже зацікавився і запропонував Ласло і Георгію емігрувати ще далі – в Аргентину,оскільки виявився … бувшим її президентом Августином Педро Хусто. Там він допоміг знайти інвестора – Хуана Мейна – і вже в 1942 році в аргентинські магазини надійшли перші кулькові ручки серійного виробництва. Цікаво, що назвали їх “Біром” – від двох прізвищ Біро і Мейн – і до цього часу всі кулькові ручки в Аргентині називають біромами.
Біроми були досить дорогими для звичайних громадян, та несподівано для них знайшовся дуже великий сегмент – пілоти виявили, що кулькові ручки не течуть і не бризкають при підйомі на висоту, на відміну від перових. Брати Біро отримують патент в Великобританії і починають постачати кулькові ручки для Королівських ВПС. В цей же час фірма з США “Евершарп і компанія” почала співпрацю з “Біром” для налагодження відповідного виробництва в штатах. Але тут на арену виходить допитливий і кмітливий американський комівояжер з Чикаго на ім’я Мілтон Рейнольдс. Під час одного зі своїх візитів в Аргентину він придбав декілька кулькових ручок, розібрався в їх конструкції та … запатентував її. За законами того часу, твій патент діяв лише в тій країні, де його було видано. І саме 10 червня 1943 року – дата патентування Мілтоном Рейнольдсом винаходу, до якого він не має жодного відношення – і вважається Днем народження кулькової ручки. Брати Біро довго судилися з Рейнольдсом, але в них так нічого і не вийшло.
Такий простий предмет, як кулькова ручка, приховує в собі стільки пригод і секретів. Згадайте про це, коли будете писати нею наступного разу.
