Неймовірна історія появи кулькової ручки
Зараз це важко уявити, але були часи без кулькових ручок, коли всі писали лише перами. Їх модернізували, удосконалювали, використовували різні матеріали, але суть залишалася тією самою – для письма вам потрібні були чорнила і перо.
А ось поява кулькової ручки – це ціла історія, захоплююча і неймовірна, тож любителам канцелярії вона точно сподобається.
Як не дивно, проблема з виготовленням промислового зразку кулькової ручки полягала не у, власне, кульці, а в чорнилах. Принцип використання кульки як елементу для письма був запатентований в США ще в 1888 році. А спроби використання для цього звичайних рідких чорнил потерпіли невдачу – рідина проливалася в зазор. Використання кульки більшого розміру приводило до її заклинювання.
Першим цю проблему вирішив угорський журналіст Ласло Біро. По роду своєї діяльності він багато писав і часто відвідував типографію свого видавництва. Одного разу він помітив, що фарби для друку газет висихають набагато швидше, ніж чорнила для перових ручок. Тоді і почалися його експерименти.
Перша спроба заправити перо типографічною фарбою була невдалою. Фарба виявилась занадто густою і механізм подачі просто забився. Тоді Ласло залучив до роботи свого брата Георгія, який був хіміком. Разом вони розробили нову формулу чорнил, які не текли і не ставали занадто густими. Для них брати створили спеціальний резервуар з кулькою, який при русі по паперу крутився і переносив чорнило на аркуш.
Перший дослідний зразок Біро запатентували в Угорщині в 1938 році. Але поширення фашизму змусило їх емігрувати у Францію, а потім в Іспанію. Далі доля братів трохи заплутана, але існує версія, що саме в Іспанії на пляжі вони познайомилися з респектабельним чоловіком, якому і розповіли про свій винахід. Він дуже зацікавився і запропонував Ласло і Георгію емігрувати ще далі – в Аргентину,оскільки виявився … бувшим її президентом Августином Педро Хусто. Там він допоміг знайти інвестора – Хуана Мейна – і вже в 1942 році в аргентинські магазини надійшли перші кулькові ручки серійного виробництва. Цікаво, що назвали їх “Біром” – від двох прізвищ Біро і Мейн – і до цього часу всі кулькові ручки в Аргентині називають біромами.
Біроми були досить дорогими для звичайних громадян, та несподівано для них знайшовся дуже великий сегмент – пілоти виявили, що кулькові ручки не течуть і не бризкають при підйомі на висоту, на відміну від перових. Брати Біро отримують патент в Великобританії і починають постачати кулькові ручки для Королівських ВПС. В цей же час фірма з США “Евершарп і компанія” почала співпрацю з “Біром” для налагодження відповідного виробництва в штатах. Але тут на арену виходить допитливий і кмітливий американський комівояжер з Чикаго на ім’я Мілтон Рейнольдс. Під час одного зі своїх візитів в Аргентину він придбав декілька кулькових ручок, розібрався в їх конструкції та … запатентував її. За законами того часу, твій патент діяв лише в тій країні, де його було видано. І саме 10 червня 1943 року – дата патентування Мілтоном Рейнольдсом винаходу, до якого він не має жодного відношення – і вважається Днем народження кулькової ручки. Брати Біро довго судилися з Рейнольдсом, але в них так нічого і не вийшло.
Такий простий предмет, як кулькова ручка, приховує в собі стільки пригод і секретів. Згадайте про це, коли будете писати нею наступного разу.
