Словники визначають ціль як “кінцевий результат, на досягнення якого направлені зусилля та прагнення” або “умова або стан, які необхідно викликати в процесі дії”. Таким чином, ціль – це бажаний стан результат дій людини або групи людей. Вона є відповіддю на питання “Чого ви хочете?” Цілі – це джерело мотивації, і вони можуть стимулювати потужні процеси самоорганізації, що, в свою чергу, мобілізують явні та приховані ресурси.
Часто процес постановки цілей буває досить складним. Нижче ми опишемо деякі розповсюджені методи, що використовуються для цього, кожен з яких по-своєму допоможе зрозуміти те, чого ви бажаєте насправді.
Цілі найчастіше ставлять відносно існуючого або проблемного стану. Наприклад, людина може мати проблеми, пов’язані зі страхом публічних виступів. Найбільш простий метод постановки цілі – визначити ціль як заперечення проблемного стану. Якщо проблемний стан включає “страх публічних виступів”, людина може на першому етапі визначити свою ціль так: “Я хочу перестати боятися виступати перед групою людей”.
Хоча цей спосіб визначення цілі досить поширений і може слугувати гарним відправним пунктом, проблема із застосуванням цієї стратегії полягає в тому, що вона фактично не відповідає на питання: “Чого ви хочете?” Адже насправді це твердження про те, чого людина не хоче, і таким чином, воно взагалі не може бути ціллю. Фактично, заперечувальні висловлювання, на кшталт цього, звертають увагу людей більше на проблемний стан, а не на бажаний.
Другий розповсюджений метод постановки цілі полягає в тому, щоб визначити ціль як протилежність проблемного стану. У випадку “страху публічних виступів” людина може сказати: “Я хочу бути впевненим у собі, виступаючи перед групою людей”. Це теж логічна стратегія, і, звичайно, вона допомагає людині зосередити увагу на речах відмінних від проблемного стану. Однак вона також може створити внутрішній конфлікт. Така постановка цілі створює постійну референцію і приводить до порівняння з проблемним станом. Висловлюючись словами Альберта Енштейна, “ви не можете вирішити проблему за допомогою того рівня мислення, на якому створена ця проблема”. А протилежні поняття формуються на одному і тому ж рівні мислення.
Третій варіант процесу постановки цілей передбачає використання зовнішньої референції або рольової моделі в якості засобу визначення бажаного стану. В прикладі зі страхом публічних виступів людина могла би поставити перед собою ціль, сказавши: “Я хочу виступати перед групою людей, як Мартін Лютер Кінг”. Цей метод має деякі переваги перед простим запереченням і створенням протилежного стану. Він дає конкретну референцію для порівняння і допомагає відволікти увагу від проблемного стану. Але проблема полягає в тому, що це ціль “на відстані витягнутої руки”, тобто зовнішня референція. При цьому ототожнювати себе з нею може бути дуже складно. Цей метод також може призвести до того, що люди будуть знаходити непідходящі для себе порівняння і мати нездійсненні очікування. Також людина може відчувати несумісність з вибраним образом і відсутність щирості при імітації. Це може спричиняти негативні порівняння і відчуття невдачі.
Наступна стратегія постановки цілей передбачає використання ключових характеристик для визначення структури бажаного стану. Ці характеристики можуть бути визначені або на основі власного досвіду, або з використанням основних рольових моделей. У випадку зі страхом публічних виступів дана стратегія могла би включати подібні роздуми: “Коли я виступаю перед групою людей, я хочу володіти такими якостями, як гнучкість, цілісність і т.д.” По суті, це дедуктивний підхід. Він включає виявлення характеристик і принципів більш високого рівня в конкретних ситуаціях. Однак, хоч цей підхід і збільшує гнучкість і виразність дій, він все ж таки не пов’язаний з конкретним особистим досвідом людини. Таким чином, це не може призвести до чіткого розуміння того, що потрібно зробити.
П’ятий метод постановки цілей передбачає вибір “генеративного” бажаного результату. Генеративний результат визначається не відносно проблемного стану і не у відповідності із зовнішніми або абстрактними посиланнями, а передбачає розвиток вже існуючих ресурсних якостей. Генеративні цілі – це твердження про те, чого людина хоче більш за все, і вони характеризуються словом “більш”. В прикладі з публічними виступами людина може сказати: “Я хочу бути більш врівноваженим і творчим”. Важливий аспект генеративного методу визначення цілей полягає у припущенні, що людина вже володіє деякими з бажаних якостей і характеристик та здатна реалізувати їх. При використанні цього підходу ціль розглядається просто як питання наявності трохи більшої кількості того, що людина вже має.
І нарешті, ми дійшли до останнього методу постановки цілі, який полягає у таких діях, що мали би місце, коли людина вже досягла бажаного результату. Коли все ще знаходитесь у проблемному стані, вам важче поставити перед собою ціль. Нерідко це і є частина самої проблеми. Коли людина “застрягла” в проблемному стані, їй набагато складніше творчо вирішувати проблеми і розглядати альтернативи. Використовуючи стратегію “начебто”, людина приходить в бажаний стан, уявляючи, як би це виглядало, якби вона вже досягла результату. У випадку з публічними виступами можна було б сказати: “Якби я досяг бажаного стану, я би вже зараз відчував себе спокійно і комфортно перед аудиторією”.
Кожен з приведених методів має свої переваги і допомагає краще зрозуміти те, чого ви хочете. Фактично, найбільш ефективна стратегія постановки цілей полягає в тому, щоб використовувати всі ці методи як складові процесу визначення цілей. Разом вони формують потужну послідовність для виявлення і формулювання цілей, що будуть досягнені.
